понеділок, 5 серпня 2013 р.

Неочікувана поїздка в Білорусію з 23 по 31 липня 2013 року.

Вперше почув про поїздку я від, тоді ще мало знайомого товариша, Дементьева Сергія.
 Пише мені 16.07.13 в соціалкі :
Сергей                 Ти в Білорусію не хочеш?
Ігор                     Тільки не кажи що на великах...
Сергей                 вез варіантів
Ігор                     Коли? І на скільки?
Сергей                 ну от купляємо квитки і гайда набираю невеличке кодло днів на 4-5
Ігор                     А квитки для чого
Сергей                 ну трошки під’їдемо до кордону, щоб до осені встигнути
Ігор                     Яку відстань за день плануєш проїжджати
Сергей       ну 50-70 можна із відпочинком, щось тіпа того http://velomisto.net/forum/viewtopic.php?f=14&t=399&p=4023#p4023
Ігор            В мене відпустка до першого серпня, далі ніяк, як думаєш встигнемо організуватись?
Сергей                 тю, як вирішимо то хоч післязавтра , можна встигнути…


Далі були дні набору ще двох учасників команди, придбання квитків та укомплектування спорядження.
Про команду: Як виявилось я був перший запрошений на цю поїздку. Тобто двох вже було. Ще до нас приєдналось двоє парубків : Гуркало Олександр та Дідківський Ігор, з якими я познайомився вже власне на залізничному вокзалі в ніч виїзду.
Про квитки: Квитки до Ковеля за з Вінниця придбати не вдалось, брали з Одеси. Довелось ще давати телеграму на вокзал у Одесу для повідомлення що ми сідатимемо в Вінниці(+ 20 грн.). Назад взяли на 30 число. Всі квитки брали через мережу, так зручніше і швидше. Вартість проїзду в два кінці склала 160 грн. Квитки були в плацкарті. Велики розміщували на 3-х полках. В одному «купе» розміщували 2 велики.
Про спорядження: Так як досвіду подібних мандрівок у мене ще не було то для мене все було невідомим, що брати, скільки і т.д. Крім того основних компонентів спорядження в мене не було. А саме: багажник, велорюкзак та велочехол. Довилось запитувати у друзів та знайомих. Допомогли) Велорюкзак та багажник дав друг і капітан команди «Нічні снайпери» Воронін Сергій а з велочохлом допоміг організатор поїздки Дементьев Сергій. За що їм ВЕЛИКЕ ДЯКУЮ!!! Крім того серед обов’язкових(чи бажаних) складових спорядження має бути: намет(бажано легкий, Сергій брав для нас двох а у хлопців також був 2-х місний), спальний мішок, карімат, газова горілка для приготування їжі (на випадок коли поруч не буде дров чи можливості розпалити багаття) та запасні балони до нього(у нас було 3) та посуд для приготування(все було власністю організатора походу), кружка, миска, ложка. Враховуючи територію, через яку прокладений маршрут обов’язково взяв засіб від комарів. З продуктів взяли мінімальну кількість харчів, ми ж їхали не в пустелю, цивілізація там була) Брали щоб перекусит в потязі і по приїзді в Ковель а далі по дорозі були магазини, крім того всі нахвалюють білоруські продукти харчування)
Ще потрібно було взяти мінімальний ремнабір для велика: набір 6-гранників, ключ на 15(для зняття педалів перед пакуванням в чохол), запасна камера, запасний «пєтух», набір латок та клею для заклеювання камери, мастило для ланцюга, ручний насос. Я ще брав кілька метрів стального та мідного дроту(так на всякий випадок), та запасний ланцю(хоча це було лишнім).
Так як, згідно прогнозу, всю нашу поїздку мали йти дощі, то трохи було лячно. Але бажання нас не залишало, тому взявши плащі та теплий одяг ми вирушили на зустріч пригодам)
В день від’їзду весь день моросів дощик… Приїхав на вокзал я перший, десь в 10-30. Потім під’їхав Сергій. Ми почали пакувати велосипеди в чохли. Десь за півтори години до відбуття під’їхали Саша та Ігор.

Спакувались і чекали на прибуття потягу. Осі він оголошений… довелось нести велики в самий кінець потяга, оскільки наш вагон № 17 був приєднаний до першого))) Але нічого, встигли. Спакувались і полягали спати)
Наші місця в вагоні були розкидані але, оскільки ми їхали до кінцевої, то вільних місць було достатньо і ми снідали разом. Навіть вдалось познайомитись з двома дівчатами, які їхали на Шацькі озера на відпочинок та пограти з ними в карти. Приїзд до Ковеля, розгрузка, складання великів та закріплення рюкзаків.

Погода була пахмурна хоча дощу не було). В Ковелі я зняв ще трохи грн.., бо хто зна де наступний банкомат Привата). В тому ж Ковелі зустріли дядька, який, дізнавшись куди ми їдемо, сказав що дощу не буде) Ми подякували і поїхали.



Дорога першого дня була легкою та приємною. Трохи перепочивали, перекушували. До речі, в потязі знайшли пакет з харчами які хтось залишив) Він нам став у пригоді, дякую забудькуватим власникам!
Стан самого асфальтного покриття також радував. Можна було їхати і їхати…


Але нам довелось звертати з ідеального асфальту і прямувати своїм запланованим маршрутом.
Зупинялись дорогою після кожних 15-20 км. На нашому шляху трапилось озеро Велике Згоранське, на якому ми перепочили, доїли все що залишалось та поплавали. В тому озері був сміливий та забіякуватий лебідь, який не давав хлопцям купатись)


Далі був Шацьк, але перед Шацьком було невеличке падіння, я не впорався з керуванням, збивав муху, яка сиділа в Саші на каріматі, зачепився рулем за то й ж карімат і трохи почухав травичку)
В Шацьку вирішували, куди прямувати далі. Було 2 варіанти, поїхати на озеро Світязь, і там десь стати на ночівлю чи поїхати на озеро Пісочне і заночувати там. Затарившись харчами та водою вирішили прямувати до Пісочного а на Світязь поїдем іншим разом.
По дорозі, з’їжджаючи вже на озеро в лісі надибали на поляну чорниці. Вдосталь насмакувавшись поїхали на першу стоянку. Стоянка була СУПЕР!!! Озеро, поляна, погода… все було просто клас. Назбиравши дров для багаття, розбивши намети та поставивши на багаття вечерю пішли купатись.
Вода в озері настільки прозора що стоячи по шию у воді бачиш свої ноги! Комарі трохи заважали але не смертельно). Смачна вечеря, балачки біля вогнища з новими товаришами та з пляшкою українського пива…
Ранок. Хлопці як виявилось, полюбляють поспати) Я завжди прокидався раніше всіх. Фотографував стоянки зранку.

Розпалив багаття, поставив готувати сніданок. Поснідали, прийняли водні процедури і в дорогу. Нас чекала Білорусія!!!
Спочатку перетнули український пост біля Піщі, далі була прикордонна смуга а далі власне сама ГРАНИЦЯ!!! Для перетину кордону потрібно було заповнити папірці на яких вказували куди ми їдемо, ціль візиту та дата повернення. Один з яких залишався у нас а інший залишали їм. Той папірець, що був у нас ми повертали на іншому пості, коли повертались назад в Україну. Хлопці перетинали кордон з закордонними паспортами а у мене був лише наш, але нічого. В Білорусію можна і з нашим паспортом подорожувати. Під час проходження кордону здійснив дзвінки домашнім, повідомив що перетинаю кордон і виходити на зв'язок буду рідше, адже телефонувати з роумінгу не хотілось)


Перші кілометри Білорусією були досить цікавими. Хоча від кордону було зовсім недалеко але навколо було помітно що ми не дома) Берізки вздовж дороги, стан покриття та таблички з інформацією для подорожуючих… все було вже не наше. Крім того, на кордоні запитали де можна обміняти гроші на їхню валюту. Сказали що тільки в банку. Найближчий був за 15 км від кордону і це село Олтуш було на нашому маршруті. Приїхавши відразу пішли в банк і поміняли гроші. Ми стали міліонерами!!! Наша 1 грн це їхня 1 000. З’їли по смачному морозиву вирушили далі, вірніше трішки назад, кілометр чи 2. Бо далі нас чекала «зрізочка» від нашого організатора. Зрізочка проходила вздовж каналу
і довжина зрізочки складала 5 км. То були гарних 5 км. Краєвиди вражали.
Але сама дорога була не дуже. Там можна їхати трактором чи танком але не велосипедом) Доводилось вести велосипеди в руках.

Не довго, але трохи було) Далі дороги були різні, були заасфальтовані, були насипані щебенем та відсівом а були і піскові). Особливо було цікаво коли під’їхавши в чергове село Медна, ми думали їхати через танковий полігон. Сергій, запитуючи у одного з місцевих про стан тієї дороги, почув у відповідь: «Ти чьо БАЛЬНОЙ!!!» Дійсно їхати там можна було тільки танком! Колеса встрягали в пісок на глибину від 5 до 25 см.

Там не те що їхати, там «пхати» вела було нереально важко! Але на цій «зрізці» ми натрапили на класне озеро Страдєчскоє.

Вдосталь накупавшись та надрукувавшись ми вирушили до Бресту, тільки вже по асфальтовому покриттю. Далі зупинка в селі Прилукі, перед Брестом. Планували ставати на стоянку перед Брестом. Тут потрібно було купити продукти для вечері та сніданку а також поповнити запаси води. В магазині, купуючи печиво, наш «начальнік» сказав одному з нас «в Бресті нажрьошся» на зауваження того що мало печива). Також там купили пару літрів козячого молока. Смачно було. Затарившись продуктами вирушили на пошуки стоянки. Так як це було близько від міста то там було багато дач і нормального місця для розбиття стоянки нам не вдавалось довго знайти. Пошуки другої стоянки були найдовшими. Але ми знайшли.


При чому, ця стоянка була найкращою на думку багатьох. Це була піщана поляна в сосновому ліску, заросла мохом. Було дуже м’яко спати та було доволі багато гілок для багаття. Зрозуміло що розпалювати багаття на сухому мохові дуже небезпечно. Але ми прогорнули велику площу, прорили невеличкий рів і вогнище весь час було в нас перед очима. Зварили плов. Смачний плов. Мабуть найсмачніша їжа, яка була у нас за час подорожі) Знову багаття, розмови, пиво, тільки вже білоруське) Міцний сон і ми знову готові. Сніданок, підготовка себе та великів до поїздки в місто-герой Брест. Ранок був хмарним але знову ж таки без дощу. В Бресті першим об’єктом була Брестська фортеця.
Біля неї ми зустріли військових, які, як виявилось, прибули сюди для підготовки до параду, що мав відбутись через день, приурочений до дня міста. Вони дозволили нам сфотографуватись з їхніми бойовими автоматами)

Власне по території всієї фортеці були видно підготовчі роботи до святкування. Було в тренування покладання квітів, і вистріли гармат і вистріли автоматів. І ми були в самому центрі цих подій) Пощастило).
Взагалі сама фортеця вражала своїм масштабом, своїм виглядом та станом. Все дуже гарно збереглось.
В моєї матері є знімок, коли вона була тут, то мало що змінилось. Ну зрозуміло, газони, плитка… але основні споруди такі ж помпезні. Ну що тут скажеш, МОЛОДЦІ білоруси!








Далі музей паровозної техніки, який також справив неабияке враження на мене. Дуже багато техніки різних періодів.








Далі мандрівка через центральну вулицю Бреста Совєцкая. 
І тут варто відзначити що на мою думку, середньостатистична українка вродливіша за таку ж білоруску. Їдучи центром міста зустрічали багато молодих дівчат але, повірте, наші значно кращі! Це так, маленький відступ) Вирішили спробувати білоруської піци.

Хоч піца це не їх національна страва але вирішили перевірити чи така ж вона як в нас. Така ж, тільки трохи дорожча. Трохи поблукавши Брестом виїхали в сторону Пущі. Там ми мали прибути на стоянку в одній з агросадиб в селі Бєлая. Попередньої домовленості не було але думали приїдемо а там буде видно. По дорозі проїжджали через Кам’янець.
Там купили продуктів і поїхали в сторону пущі. Але не відразу. Там ще була якась фоотеця, але піднятись на вежу нам не дозволили.
Ще в Кам’янці натрапили на річку, біля якої був облаштований місцевий пляж.
Вдосталь накупавшись, рушили. Дорога здебільшого була заасфальтованою, за виключенням кількох км, де мали прокладати асфальт, велись підготовчі роботи та кількох км вже біля самої стоянки. Але перед стоянкою нас чекала приємна несподіванка.
Звернувши з дороги на стоянку ми натрапили на дорогу, яка здавалась нам щойно завершеною і введеною у використання. То, як виявилось, була «окружна» і введена в експлуатацію вже 3 чи більше роки. Там реально було класно крутити. Дорога простягалась через сосновий ліс, який захищав від вітру а стан асфальтового покриття був відмінний!




Далі село, стоянка в агросадибі. Привітна та щира господиня. За ночівлю заплатили по 40 тисяч(40 грн) з людини.



Натомість нам було запропоновано теплий душ, плита для приготування їжі. Хоча їжу ми майже не готували, господиня сама доварювала наші каші, та пригощала нас домашніми млинцями, варенням та молоком). Що скажеш, там було добре!

Зранку вирішили залишити речі тут, взяти з собою саме не обхідне та поїхати в Біловежську пущу. Відстань складала 15 км. Добрались туди швидко, купили собі найдовший маршрут
«Велика мандрівка». Довжина маршруту 27 км, запланований час мандрівки 4 години. Також купили квитки для в’їзду у вольєри з дикими тваринами. Вартість склала 20 000 тис з чоловіка. Проїхали маршрут ми досить швидко. 








Їхали по маршруту, скупались в Лядському озері. Відвідали садибу діда Мороза. Далі ми мали повертатись назад оскільки частина маршруту була перекрита бо там робились ремонтні роботи. Але нам вдалось вмовити охоронця і він дозволив нам проїзд.

Завершувався наш маршрут вольєрами з дикими звірами. Не скажу що вони такі вже і дикі)







Але їх також варто відвідати. Кілька фоток
на згадку і назад, до садиби за речами і назад на Україну!!!. Тут ми зрозуміли що зробили помилку, потрібно було брати речі відразу, дорога в Пущі хороша, можна було їхати і при повній загрузці. Повернулись в садибу, пообідали, зібрали речі, подякували господині і в дорогу. Це був наш ЕКВАТОР! Половина шляху подолано. Назад ми повертались іншим шляхом бо ж туристи рідко повертаються назад тим ж))) Знову зупинка біля річки в Кам'янці  купання. Потім дорога, а навздогін хмари. Ми розуміли що якщо хмари наздоженуть то сухими ми не будемо. В селі Пиліще ми бачили смерч.

Маленький правда але цікаво. Крім того пориви вітру були такими що скидали мене на зустрічну смугу. Ми зробили зупинку, перечекали дощ, купили провізію та рушили на пошуки місця тля наступної стоянки.
Цим місцем виявився берег річки Мохавєц біля містечка Жабінка. Хоч дрова були і вологі після дощу але, оскільки то була сосна, то її гілки досить швидко розгорілись. Ми обігрілись, приготували вечерю і повкладались спати.


Ранок, сніданок, хлопці знову пішли купатись і знову в дорогу. Знову кілька «зрізочок» на одній з них знову натрапили на гарне озерце. Знову водні процедури. Чергове поселення білорусів, придбали 3-х літрову баночку березового соку та морозива.


І знову в дорогу. Чергове поселення Лукава, чергове озеро Лукава,




чергова зрізочка, але цього разу невдала) Довелось повертатись бо ми б не встигли до вечора переїхати кордон. Дорога по асфальту. Перед самим кордоном в селі Макрани, потрібно було придбати білоруських гостинців додому та провізії на вечерю і сніданок. Але приїхали до місцевого магазину за 5 хв після закриття. А закриваються вони там зарання. Та взагалі в Білорусії з магазинами більш напряжно. Там все державне. Якщо магазин то один на село, якщо зачиняється в 17-00 то він тоді і зачиняється. Далі пробити колесо нашого організатора. Заклейка камер та перетин кордону. Кордон перетинати було трохи довше. На білоруській частині потратили всі їх тисячі, купили додому згущонки і хто чого там хотів. Також  витратили всі білоруську тисячі з «общяка» взявши по морозиву і квасу.
Перетин нашої частини кордону виявився трохи більш тривалим. Більш ретельно перевіряли, запитували що веземо. Але все нормально. Перетнули, купили печива, запитали у місцевих де можна зупинитись і в дорогу. Стоянка була досить культурна. Поруч був гідрант з питною водою, під наметами знову був мох.


Так як залишалось дві доби до потягу а відстань складала по трасі всього 70 км. Вирішили «зрізати»))) Вирушили в сторону Турського озера. Коли б ми знали що там за дорога… мабуть не поїхали б) Хоча ні, поїхали б все рівно, адже це пригоди. Дорога на цій зрізці була найбільш виснажливою. Сплошний пісок і трохи граніту…

Зате по дорозі натрапляли на галявини з чорницею. Смачно але спраги нею не вгамуєш а запаси води в нас закінчувались… Було трохи напряжно… Нарешті натрапили на гранітну дорогу, далі був осушувальний(чи зрошувальний) канал
та село Жиричі,  в якому ми добре «відвели душу».
 Замовили відразу по квасу, потім замовили борщу та смачної пюрешки. Це була винагорода за ті муки які були в нас напередодні). Далі вирушили до озера, але як виявилось в тому озері купатись не варто, поруч було краще озеро під назвою Святе(на карті Дружби).
Місцеві казали що син президента навіть приїздив купатись сюди. Водичка там дійсно хороша. Далі дорога була асфальтована до самого Ковеля.

Дорога по бездоріжжю дала свої «плоди». В мене зламалось кріплення багажника. Довелось підмотувати дротом щоб доїхати до дому. Наступне поселення, містечко Ратне. Там знову ж таки закупились провізією, скупались в річці і рушили далі. Остання стоянка була на березі одного з каналів.


Теж класна стоянка. На вечерю в нас були пельмені! Вдосталь наївшись ми полягали спати, розуміючи що це остання ночівля в цій захоплюючій подорожі…

Прокинулись, погодка супер, навіть жаркувато трохи. Часто зупинялись біля водоймі.

Кілька годин і ми в Ковелі. До потягу ще 3 години. Прокатались містом, заїхали в супермаркет, купили їжі в дорогу та по пляшечці молока.
Пообідали в парку та поїхали на вокзал пакуватись…Ось і він, вокзал. Запакували велики, фото на згадку і очікування потягу. Погрузка. І все, до побачення Ковель! До побачення Білорусія! До побачення ця чудова поїздка!!!

Як підсумок скажу що поїздка мені дууууже сподобалась! Вона була в мене перша і відразу така класна! Дякую Сергію що запропонував! Дякую Саші та Ігорю що склали нам товариство! Дякую погоднім умовам за чудові погодні умови! Поїздочка для мене видалась на славу! Довго пам’ятатиму я її. Сподіваюсь це не остання наша мандрівка)



Більше фото тут>>>

Табличка з вказанням довжини маршрутів та ін. 

P.S. Хлопці, приношу вибачення, що так довго писав цей звіт, все якось не вистачало чогось… то часу, то можливості, то бажання. Дякую ВАМ за все!!!


2 коментарі: